* * *

Я не про те. Ми тiльки листя, що мляво циркулює в часi.
Трико, брунатне при краях, що шарудить шорстким екраном.
Ми тiльки листя. Он, у тебе маленький лабiринт сховався.
Цi прожилки, ця архаїчнiсть… Я почуваюсь майже паном…
I що кому до нас учора? Хiба що мряч густа вечiрня
Подвоює нам iснування у вимiрах струнких алеї.
Повiтря наше вже не наше. Воно над нами гасить тiнi.
I скоро — прiлiсть, чи зневага, чи просто вогкiсть колiзеїв…
Хоч будуть зойки пригасати… Хоч хто їх вчує серед мiста?
Зомлiння. Тиша, нiби втома — що не купити i не вкрасти.
I горобчихи трансильванськi, i наша суть — крихка й двоїста.
Ми тiльки листя. Ми — минуле: самотнє, тихе й невиразне.

***