* * *

Закресливши руками галузь теплу
I янголам пробачивши слова,
Знесiнню, нiби дереву вертепному
Пекучо й терпко прагнути Рiздва.
Спустошення затоптаного паволоть
Крихка, як сутiнь. Тануть вiтражi.
У церквi — таця. А на тацi — кава
З немилосердним присмаком душi.
На бельєтажах голосом — не люди
Картавлять глумно пам'ять про дива.
Долонею роздвоєного Юди
Галузка свiтла смерклого жива.

***