* * *

Вода, як тлiн, себе минувши, вiчна.
Каштан старий запався у пiсок.
Бо що йому — химерне чи величне?
Є тiльки втома. Згорблений пророк
Гортає день пожовклими очима,
Мов болю сторiнки iз Книги Лез.
Всi одiйдем, злякавши пiлiгрима,
Який чомусь у сутiнках воскрес.

***