ГАЛАТЕЯ
Post scriptum

7.

Галатея умерла, лишившись до смерті незряча,
Ім'ярек — наче ангел, і ангел — немов ім'ярек.
Бо стонадцять спокус, і стонадцять таки небезпек
Залишатись закутою в мармур — та бути, одначе.

Каламуть субтропічного неба розкрилась, неначе
Пожирало воно і Елладу, і тисячі кіз.
Перевізник Аїда сумного когось перевіз —
Тиха й лагідна жінка дивилась на нього терпляче.

Хліб лишила у світі, в якому не мала очей,
Розрізняла цілунками дні і початки ночей,
Як знімала хітон, підперезаний довгим паском.

Ноги втомлені їй стугоніли від того, що в них
Бракувало душі, пересмішник заковтував сміх,
Бо творець захопився руками й грудьми. Молотком!

***