ГАЛАТЕЯ
Post scriptum

6.

Тільки пил, наче накип, на тілі, що в спеку гаряче,
З того світу, з пустелі, безтямно волає: "Прийди!"
Обрій світом закритий. Ти зробиш для неї сади,
Повні хижого птаства й ериній, ти щедро віддячиш

За покору свою, ти у жінці коханій побачиш
Бестіарій, в якому — лисиця, єхидна й змія.
Але є Галатея тобою відчута й твоя, —
Ти її проженеш після того, як все передбачиш.

Що та жінка тобі — чи алмаз, найтвердіший з усіх,
Чи із каменю серце? Задушений в мармурі сміх?
Відчуваєш себе майже богом, надміру терплячим…

У потоках повітря — прозорі струмки голосів:
Ти на порох розтер, ти кохану на страту повів…
Галатея умерла, лишившись до смерті незряча,

***