ГАЛАТЕЯ
Post scriptum

І. К., Пігмаліону…

0.

Ми завсідники білих крамниць, де торгують піском,
Де корицевий запах повсюдно — коштовніший спецій.
Три обіцянки простору — міста, і світу, і Греції.
Три обіцянки сну, що по жилах тече молоком.

Бо ж немає у статуй ні голоду, ані сарком,
Тільки пил, наче накип, на тілі, що в спеку гаряче.
Галатея умерла, лишившись до смерті незряча,
Бо творець захопився руками й грудьми. Молотком

Плазував він по плоті, що стала для нього межею.
Він цю жінку кохав, забуваючи разом із нею
Навіть білих дельфінів, і Дельфи, і піфій, і жриць.

Та лишався пісок — як єдине, в що вірити можна,
І лишались крамниці — та істина перша і кожна,
Що насправді боги не лишили йому таємниць.

***