Роман КАЧУРІВСЬКИЙ

ТЕРНОПІЛЬ

З чиїх ти помислів устав?
З пожади зазвучав чиєї?
Чиї схвильовані уста
від назви плакали твоєї?

Поля і терни, терни піль —
відлуння, повів
фатаморганних потерпіль,
журби й любові…

Під стук сокир, під посвист пил,
під пісню невідомич зодчих
за шпилем вгору п’явся шпиль,
біліли ночі…

Поля і терни, терни піль —
відлуння, повів
фатаморганних потерпіль,
журби й любові…

А нині, нині подивись,
на око виваж:
усе крутіш злітає ввись
Тернопіль жовто-голубий наш.

Поділля птах, його нагіль,
його турбота,
життям прив’язана до піль,
до неба — льотом…

***