Євген Гуцало

* * *

Чого ти приходиш до мене уранці, удень і вночі?
З'являєшся в полі. З'являєшся в лузі. В діброві.
То, наче листочок, впадеш — і замреш на моєму плечі.
То смутком далеким озвешся в немовленім слові.

Навіщо стрічаєш мене криком чайки в доранішніи млі?
То поглядом квітки всміхаєшся десь на галяві.
Ввижаєшся скрізь ти мені — в небесах, на воді, на землі.
Повсюдно зі мною твоє почуття нелукаве.

Твоє почуття. І журба. І натхненний твій сум. І печаль.
Твоєї брови лебедине ячання в польоті…
Невже ти — колишнє життя моє? Ні, ти майбутнього даль.
Минула любов — є майбутня любов. І скорбота…

***