Євген Гуцало

* * *

Спомин про нічку-петрівочку видивом встане хрещатим…
Часто в дитинстві здавалось — за річкою Овлур свистить.
Як тоді пахли під хатою рання настурція, м'ята!
Щиро здавалося — зірка із неба у душу летить.

Ні, не відмарилось. Не відболіло. І не відстраждалось…
Є ще русалки на світі, хоч, може, й не стрілись мені.
Папороть є чародійна, хоч, може, мені й не траплялась.
Там, де легенди й казки. У дитинній моїй стороні.

Коники є горбоконики — водяться, як і водились…
Мій горбоконик не зрадив — і досі ірже з далини.
Як нам в дитинстві далекому — в нинішню зрілість хотілось!
Чи не для того, щоб нині дитинство приходило в сни?

Нині приходить дитинство — замурзане, трохи голодне…
Через плече—череднича торбинка з окрайцем висить.
Важко усім нам себе упізнати у ньому сьогодні…
Овлур в дитинстві свистів за рікою.

                  Тепер не свистить…

***