* * *

Опали з яблунь визрілі слова,
і з груш слова дозрілі теж опали.
І поля недоорана глава
натхнення, як метелиці, заждалась.
Епітети пожовкли — біля тину
клубки рудого полум'я лежать.
Неначе квіти, засинають рими
і, наче діти, на долоні сплять.
Із клена вітер голосні покрав,
і приголосні вкрав з берези вітер.
Серед отав, немов серед октав,—
останні ритми бабиного літа.
Затихнув на найвищій ноті лист,
немов повітря дихати не стало…
Мелодії у вирій подались —
мелодії з деревами зостались.

***