ТУМАН І МІСЯЦЬ, ДІДЬКО Й ДЗВІН

У темній залі монастирській
В розколі чорної гори
Жива печаль гуде в бійницях
І дзвонить й хоче десь іти
По тріщинах людської стежки
Під віти зчорнілих ялин,
Де Дідько сонний шепче нишком
— Дзвени, мій дзвоне, вік дзвени.
Бере до рук свою сопілку,
Хай грає танці дзвонаря,
По небу ноти розкидає,
Співати змушує гілля.
Обплутує зірки піснями,
Піснями Матінки-Землі.
Вже й місяць падає на камінь
Й туман панує на воді.
З води бреде поміж дерева,
Де за велінням божих слів
З'єднались в дикім хороводі
Туман і місяць, Дідько й дзвін…

***