ДИВО

То сталось диво, не біда
То не насилля, добра воля
Як з неба капала вода
І грала усілякі ролі.

То було світло, як зима
А люди кажуть: темна осінь.
Ти по воді ішла сама,
Чужа для всіх, самотня й боса.

І крок за кроком — як ріка,
Як слід-неслід текла дорога.
Сиділа, і вода гірка
Їй гордо омивала ноги.

Удар машини, тихий скрип.
Іще удар, то вже об землю.
Червоним хмари залились,
порозривали болю греблю.

Лежала там і знов одна,
Прекрасна в щасті сміла діва.
І ще не втраченим теплом
Холод асфальту розтопила.

Сніжинки в коси вітер вплів,
Ще й крові вплів червоні стрічки
І найвродливішій велів
Прожити довгі дні і нічки.

Повіки снігом полягли,
Кришталь води покрив ті очі.
Й полотна льоду берегли
Узори поглядів дівочих.

***