ПОВЕРНЕННЯ

4.

Трохи було за північ. Сходи вели на схід.
Човгав по них, немов язиком по горлі.
Праглося пити. Ти закінчив похід,
Кинувши клич, потім зброю, і врешті — ворога.
Кінь тобі не іржав, на губах — іржа,
Порох содомних цілунків і слід судоми.
Місто, притомне волею двох держав,
Руки тобі розкривало, немов кордони.
Ти впізнавав мости, шпари і вітражі,
З вигляду рідні, але чужі, по суті,
Старого каліку — преподобника сторожів,
Мовчання його катеринки і його присутність.
Ти відбував у вічність, на іншу рать,
На плечах виростали з нелатаних шрамів крила.
Місто, як браму, відкрило стару печать,
Хтось тебе кликав — Петро чи Святий Кирило.
…
Сходи тебе вели, ніби іще чоловіка.
Праглося пити більше, аніж кричати.
Трохи було за північ. Плакав каліка,
І катеринка не знала, з чого почати…

***