ПОВЕРНЕННЯ

3.

Повертаєш. Зазвичай втираєш сумне обличчя.
Одне не збулося, а те, що збулось, не забулось.
Весна на задвірках, і щось тобі навіть личить
З потертих пейзажів брудних провінційних вулиць.
Вертаєш, як воїн — позбавлений віку і статі,
Не ділиш надвоє ні воду, ні хліб, ні ложе.
Земля над тобою, бо під тобою — стяті
Люди і ляди. І те, що піде на Боже.
Так повертаєш. Блиск орденів і писків.
Церква о п’ять голів (а чотири — всохли).
Дається взнаки утома, але домінує вишкіл.
Коні вдихнули волі, видихнули і здохли.
Тебе зустрічають собаки (domini cani),
Злизують кров, відпускають гріхи і брешуть.
Дівчата торкаються поглядами і руками,
Лише чужиніє та, що минаєш першою.
Усі тобі будуть друзі, а снитися буде ворог,
У цьому місті сина тобі народять.
Гине бджола, збиваючи крильцями порох
У складках плаща вівтарної Богородиці.

***