* * *

Так впізнають пророків і божих воїнів.
Починаєш жити надвоє —
собі і людям.
Ангели небо метуть.
Шерхнуть губи.
Потойбіччя чужої віри
болить і коле.

Темні рослинні соки нуртують глухо.
Не дивишся в люстро.
Не спиш, не їси…
Не плачеш.
Він знав наперед.
І він наперед пробачив.
Сад у порі межичасся:
мовчи і слухай.

Слова ті самі.
Впізнаєш імена і строки.
По голодній куті залишаються зерна смаку.
Пам’ять жорстока, тобто для всіх однакова.
Ангели небо метуть.

Крок за кроком.

***