* * *

На чорному дереві біло надрізуєш грань:
То тіло твоє, що живе лиш на кінчиках пальців.
Земля розгортається тінню супроти блукальців
І сни розцвітають справжніші, ніж біла герань.

З роками втрачаєш жагу перегонів і змін,
А ноша легка викликає не радість, а подив.
Поточені шашелем, діють закони природи
І рідні слова чотирьох незабутих відмін.

Крізь отвори слів пробиваються дивні породи
Зникомих рослин і народи біблійних колін.
І твій поводатар непевно тримається стін
У тім лабіринті, з котрого ніхто не виходив.

Де піна людська висихає на сонячній гальці,
Де досвід і тиша побільшують ціни зізнань,
В ослаблій долоні впізнаєш за потиском длань,
Що світ переважить на вщерть переповненій шальці.

***