СУД У ПЕРЕДДВЕР'Ї

4

Чи ж не всякому, звичайно, зрозуміло,
що сказав Він так,
                навчаючи нас у час випробувань
просити допомоги від одного лише Бога
і волю Божу сповідувати поперед нашої?

Іоан Дамаскин

Ти будуєш свій сон,

як історію архітектури,

По деревах і пнях

пізнаєш коливання часів.

Ти виходиш на мур,

а потому виходиш за мури,

Де міські смітники

і ристалища зниділих псів.

Поміж тих голосів,

у в’язкій напівтемряві свідчень,

Де зима — не зима,

тільки біло (чи біло?) кругом,

Ти іще пам’ятаєш,

що місяць цей названо січнем,

Що собаки не вічні,

а місто (мабуть) не Содом.

Повертаєш у сон,

як струхлявілий дух полонянки,

Замикаєш по собі —

не знати — чи очі, чи брами.

Ти покличеш на ніч

тільки Бога, і дві колисанки

Переділиш між Ним

і пустими (тепер) небесами.

***