Тарас ФЕДЮК

* * *

Вітер відкотиться каменем чи кураєм,
чорним лиманом

 сповзе, вигинаючись, хвиля.

У бур'янах заспіває, присипана пилом,
польна сирена, убита натільним ножем.

Не самоти, а відсутности душ і людей
прагне душа

  під турецьким понищеним муром.

Дні приосінні гортати, як лисячі шкури, —
власне, остання з останніх посутніх ідей.

Попри усе — не вдається. На крок і на крик
друзів багато. Це південь. Базар, наче спосіб
жити.
         …Зміняти останню цигарку на осінь —
це дуже просто, але так ніхто і не зміг.

Тільки б зуміти. І тільки б зуміти навік.
…В тиші, якій ні вінця, ні кінця, ні закону, —
тишу впіймати,

   і тиша заб'ється в долонях,

наче у мідному дзвоні кривавий язик.

***
за публікацією в журналі "Сучасність" 6 червня 2000.