СЛОВО ДО НАРОДЖЕНОГО

ти вже належиш до іншого виміру смерті
елементарна частинка Господня
колиска
чаша квіткова де пам’ять буде розростатись
ти вже належиш можливості сущого
Богу єдиному
та олов’яним солдатам
днів і ночей які вчасно приходять відходять
ти утрачаєш бажання пізнати порядок
в світі речей
які мають властивість буттєву
перед очима людськими

  залишитись вічно німими

наче життя в них нема

люди не стануть багаттями хвилями вітром
люди шукають свій центр тяжіння у смерті
нею відмірюють нею лякають
і плачуть
в час коли рух покидає близьке
очі їх вірять у каменя тиху безмовність
очі їх пружаться бачать оте що реальне
що для розсудку природне
а значить можливе

каменем
каменем
в них набрякає скорбота
через століття омита сльозами Адама
часом дискретна а часом чуттєва як хлопчик
котрий обпікся вогнем

граючись у Прометея

ти вже належиш до простору й часу
а погляд
твій буде бачити речі з уявою спільні
будеш їм вірить
все далі від них віддалятись
будеш радіти
хвалитися що їх пізнав

та не згадаєш безмовну стихію з якої
ти повернувся у той коридор де зникали
тисячі тисяч
праведні Сифу подібні
і грішні
Аполліонове чадо що дихає смертю
будеш між ними самотній якщо тебе віра
струмом Господнім навіки із вічним з’єднає
будеш між ними своїм
коли розум
тілом керований стане

тільки не скажеш що ти нелюдина
як немовля тебе одягнули
в суще земного
і мусиш
бути
допоки злякаєшся крові що пам’ять
маґмою буде по вінця наповнювать
бути
в час коли слідом за снігом народи
зникнуть у мареві

  поглядові непідвладнім

зникнуть у фільтрах Господніх
залишивши тишу
що приналежна до іншого виміру смерті

1998