* * *

Засни і не пригадуй імена
тих тіней, що штовхалися довкола,
коли твоя усмішка трохи квола
була вже не земна, а земляна.

Вони тепер притихли. Певно, час
народжується в душах їхніх мертвий,
той грізний час, коли рахують жертви,
видавлюючи пам’ять раз у раз.

Засни. Тепер останній ритуал.
Живе і мертве стрілося віч-на-віч,
і є про що подумати, і навіть
поплакати й поскиглити. Пенал

уже готовий готовий. П’ять, чотири, три…
Яка була людина! Два, один… і…
Пригадую, як дощ дробив по ринві
в дитинстві, коли гралися в “завмри”.

1997