* * *

На свято Богоматері дощі —
з глухої осені поквапливі приблуди
прийшли до міста, де вчорашні люди,
вчорашні сни, молитви і борщі.

В оселях ще живе вчорашній дух.
Годинники показують на вічність.
І тільки сонця тьмяна канонічність
поволі кане, кане ув імлу.

Лише примари втомлених істот,
лише зірки, мов патрубки столітні,
просочують крізь себе блиск робітні,
де сльози ветхих і нових скорбот.

1997