* * *

Оленці Галеті

Тужи, бо терпне час, влаштований по числах.
Народження крізь смерк. І знов сумна лічба.
Ще пам’яті нема, вона дріма в колисках,
довкола них батьки радіють. Тож хіба

журитися? А час — судина оптимізму:
змужніють дітлахи, зростуть нові міста.
Та все тече, мов сон, пропущений крізь призму
провалів, маячні, де моляться вуста.

1998