НАСЛІДУВАННЯ ТИШІ
1.
я починаю понеділок
з твоїми важкими очима
з яких течуть каламутні потоки
виснажених днів і ночей
підхоплюють мене
несуть несуть
поглинають
тільки набряклий труп
мого мовчання на поверхні
2.
потойбіч затишку
ти вела мене ніби сліпця
що довірився
тільки ноги мої несміливо ступали
коли провалювалися в тиші
коли ми канули в безоднях
наших відвертих очей
гукаючи страхом одне одному
3.
треба мовчати
бо тоді ми почуємо
як хоче початися наш син
бо тоді вбережемо його
від злих людей
що язиками
перемивають кісточки нашої любові
потім відхаркують
на сліди наших поглядів
і починають знову
4.
знову ридати мовчанкою
дивлячись на холодну кров
що тече з очей твоїх
якої ти не бачиш
ангеле мій тихий
з дитячими насупленими вустами
я не зумів стати годинником
бо день і ніч існують за нашими дверима
де зранку снідають
слухаючи новини
а ввечері позіхають над газетами
і непрохано провалюються в нашу байдужість
5.
чорним снігом твого волосся
я зранку вмивався
розплющував очі
аби тебе не бачити
однак знову сліпнув
коли ти в гарячих долонях
тримала пригорщі моїх сонних слів
вони поволі вмирали
бо за стінами вовтузилося
пискляве хихикання
6.
стривожена
чи відчуваєш як ми холонемо
ніби серця наші працюють від електроенергії
як іще нам любити
нашу сумну любов
неспокійну
коли розрізають мотуззя наших рук
коли наші очі закапують отрутою посмішок
в зимовому місті без снігу
де гумові мешканці
вчать нас рости
1998