СЛОВА І ПАМ’ЯТЬ

бо ніколи не скажеш того що знаєш
бо кволі слова твої
що проросли крізь тебе й твій час
з потрісканого грунту пам’яті
де завше незатишно
а тобі здавалося
що земля мовчить
заніміла під непорушним сонцем
мовчить
спостерігаючи за горішнім галасом
панночок у веснянках і бантиках
за набридливим шумом
людської механіки
де в нічній каві й сльозах
шукають відпочинок
де Отче наш непомітний ремонт психіки
бо ніколи не скажеш того що знаєш
бо очі бачать те що їм призначено
бо руками охопиш те що зможеш
бо словами проженеш те
що хотів утримати
а тобі здавалося
що земля мовчить
ніби таємне прокляття
потойбіч якого сподіваєшся
знайти собі спокій

та слова викрадають його
проростаючи крізь тебе

1998