НОВИЙ ЗАПОВІТ

Хвилини і карма. Без жалю, без трепету
блукають живі серед чорних страждань.
Предтеча — у гаструлі. Божого шепоту
в молільнях не чути. І сохне гортань

від того, що сняться обвали і згарища
в м’яких пасторалях. Розвіяно прах
сердець невгамовних. Задуха пожарища
і досі стоїть у священних словах.

Хвилини і карма. І сивіють голови:
нервове дитинство у тих поколінь,
що ляжуть покосами чорними. Хто вони,
що ними нуртує буттєва глибінь?

Це що — випадання із часу, історії?
Чи, може, ознака близького Кінця?
Повільне спадання в чужій траєкторії,
повільне спадання під ноги Творця.

1997