1.
ці очі жовтаві нагадують крик
рев зірваних зв’язок подібний до звіра
залишиться пір’я з молитви зневіра
мов здобич у котру стріляв дробовик
у товщі законів замислений лик
винюхує шпарку де схована віра
безкосих дівчат наступає офіра
закохана в землю платону гаплик
тож грайтесь кусайтесь казіться причинні
плодіться мов жаби дурні в баговинні
прогрес безперервний вертайтесь у Сад
отам відпочинок вертеп і поклони
там прощення сльози а тут забобони
і страх ніби ноги обів’є вам гад
2.
завжди сумні пригнічені людці
отут блукають кануть в сніг чи зливу
і кожен з них плека надію сиву
що оживуть відмерзлі пагінці
а дні приходять — втомлені гінці
що пахнуть смертю свіжу інвективу
несуть лягають душу полохливу
яка благає голосом вівці
аби був спокій нова радість стала
яка отут ніколи не бувала
аби росли здорові дітлахи
вони ростуть споруджують будинки
та з-під асфальту залишки людинки
старі за нас благали кхи-кахи
4.
коли згорять між нами всі мости
залишиться дивитися у воду
плекати мрії про тверду породу
де пам’яті вкарбуються сліди
згадаєм непрочитані листи
які надходили з далекого походу
де втратили завзяття силу вроду
а імена сховали порохи
і маємо сухоти свіжі зморшки
і вічний Страх — загроза зверху дошки
прохриплий кашель і тремтіння рук
видавлюєм безпомічності сльози
аби отримать милосердя дози
коли сечею вийшов з тіла Дух
5.
І.С.
тобі завжди подобались боги
у них немає права сумувати
а дні немов відкопані дукати
із пам’яті — із нашої золи
ти реставруєш темряву пори
коли лягало місто втоми спати
коли застигли календарні дати
у часі а чийсь голос: не мовчи
бо це нагадує відсутній простір
бо це нагадує застиглий постріл
і відчуття провіщення біди
а ми повинні загасити спалах
аби в своїх рукописах-аналах
ніч не вписала нас в чужі рядки
1996