Олекса ЮР
1.
Вона одна. Весняне сонце. Сад.
В зими склероз – сама себе не пам`ятає.
Колючий клен калічить кошенят.
Перфектний стан свідомості — НЕМАЄ.
Вона, о…на, she — cry (а може — ні).
Вона спиває спокій, тиші чари.
Мовчи, слабак. Дісталися стіні
і матюки, і вірші, і удари…
2.
Цілунки — камінням,
і боляче босим
ходити причинно
то криво, то косо.
Пащека ліфта
не відкриється. Треба
віддати листа
і побачити тебе.
А ти — не чекаєш…
П`ять поверхів долі,
бо з даху не чути,
як сонце поволі
струмує отруту.
Ось дев`ять дверей
розчинило кохання.
Подужа, ачей,
і десяті — останні.
3.
Це ті ніжні слова, часом докір і плач,
епос рук, і цілунків твоїх амфібрахій.
Це розплетені коси твоїх фотографій,
пил у вічі тому, що нічого не знач-
ИТЬ! (Болить? Ні, пробач, я не думав, що так,
я залишусь з тобою, допоки ще “годі!”
не шептали вуста із рожевого льоду,
а загибле кохання не впало навзнак…)
***
© Олекса Юр. Всі права застережені.