Любомир СТРИНАГЛЮК

* * *

незручно якось: вибухає порожнеча.
покинуті плоди, поранені тіла…
між ними виринає красень-вечір,
а де-не-де смола, а де-не-де смола.

усі померли. вистигають поцілунки
на вітрі, на сідлі, на сивому коні.
кричати хочеться: у небі лунко,
а по землі – вогні, а по землі – вогні.

***

© Любомир Стринаглюк. Всі права застережені.