* * *
ранок і страх: дичавіють собаки.
плюс безконечність до тихої муки.
сонце, немов урядову відзнаку,
передаю з рук у руки.
літо і слух: клонування уяви.
зла геометрія шляху додому.
“звідки, – питаю, – мені ця двуглавість?”
відповіли: “невідомо…”
вітер і тлін: ворожіння на сажі.
мінус безмежність у нашій розмові.
дуже люблю мимовільні пропажі,
надто коли розумові.
***
© Любомир Стринаглюк. Всі права застережені.