* * *
І любила вона його так:
Як печаль свою, темну і пізню,
Як у хащі ховається птах,
Залишаючи світові пісню,
Щоб зривалась пелюстками з віт,
Що могла й не могла йому несла:
В нескінчений його родовід,
В несподівані зміни професій.
Непотрібним тут був її фах,
І давно вже знецінилась врода.
І любила вона його так:
Як дитину, котру не народить.
***
© Вікторія Климентовська. Всі права застережені.