КЛИЧ ЛЮБОВІ
1.
У дитинства драглисті мости.
Переводять по них о-бе-реж-но.
Бо вже пізнаний страх висоти
(Вже навчила сусідська черешня).
Але юність – це радісний біг
По вербі, що упала на воду,
Будь-по-чому, аби на той бік:
Там тобі і любов, і свобода.
Ну а зрілість вже зміцнює міст,
Щось майструє, мудрує в паперах.
Проявляє мистецький свій хист,
Лиш не тягне її на той берег.
20.05.95 р.
2.
Безтолково,
Беззмістовно,
Як розмова уві сні,
Клич любові
Кволим паростком проклюнувся в мені.
Покурити
Легковажно на перерві вийшли вдвох.
– Маю Віту,
Щоб життя своє згубити, бачить Бог.
Без відтінків,
Монотонно вимовляються слова:
– В мене жінка,
Розумієш, надзвичайно ділова.
Безвідмовно,
Наче гальма спрацювали на ходу.
Клич любові
Чи катання по найтоншому льоду?
Вітер коси,
Наче аркуші, спроквола пролистав.
– Заспокойся!
Я не рвуся ні на жоден п’єдестал.
Безумовно
Вітер витре, вітер витрусить сліди.
Клич любові…
Треба йти, але не виберу, куди.
07.01.95 – 09.05.95 р.
3.
Пелюстками додолу
Облітали літа,
Як весняний Микола
Упивався в уста.
Із розслаблених пальців
Той пісок висипавсь,
Із якого ще вранці
Мурували палац.
Таємниця чи сниться,
Чи жартується зло?
Затяглось будівництво,
До руїни дійшло.
А з розщелин яскраво –
Теплі зграйки кульбаб;
І розхристаний травень
Дражнить свіжістю барв.
12.05.95 р.
4.
Це юності пружний заряд,
Зоря неймовірно яскрава.
Не спала три ночі підряд
І вдень не заснеш, бо цікаво.
Це дурість, чи пристрасть, чи хист
Побачити скрізь невідоме.
Над прірвою зламаний міст, –
А тягне пробігти по ньому.
Ступила. І ще один крок.
Без рук, без опори – в польоті!
Розгублені очі зірок,
Розбурхані марення плоті.
Біжи! Доки хтось не зірвав,
Не знівечив квіти і стебла.
На березі тім – Сон-Трава.
М’яка, фіолетова, тепла.
09.05.95 р.
© Вікторія Климентовська. Всі права застережені.