ФЕНОМЕН
… сизий туман обійняв сонце…
неначе коханку,
міцно й недбало…
… місто,
затягнуте плівою немічної сліпоти,
важко хлипає від невизначености…
… день ховається
за тусклою завісою мережаного обману…
… люди
грузнуть у вологому,
змоченому солоними грозами
ґрунті,
забуваючи всмоктані черевики
і себе десь ненароком
гублячи…
… вони голосно клянуть водіїв,
які, не шкодуючи люб’язности,
забризкують їх тілом калабань…
… захлинаються у морі метушні,
анітрохи не здогадуються,
що не так вже неможливо
навчитися правильно дихати…
… життя
заблукало у мороці прихованих образ…
отруйні випари падають на голови
обтесаним камінням…
… гойдалки скоро знесуть,
аби не гойдалися на них п’яниці,
глибоко дратуючи скрипом
кишеньковий спокій
сірникових коробок…
… шкандибають вулицями ноги
… без облич…
тому й не дивно,
що нове небо не розуміє свого дідуся,
коли той розповідає про явище
людських посмішок…
…………………………………………………..
……….у підземному переході
знайшов волоцюга
найнижчого ґатунку
шматочок сонця………………………….
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.