СМАК ТЮЛЬПАНА
Я розівчилася любити ніч,
молитви текст, притрушений піною,
забула як писати по росі…
Я бачу стежку в м’яті запашній,
я бачу знаки, що летять на світло
і губляться серед степів безлюдних.
Я можу бути пеклом серед тиші,
місити зойки шторму на камінні,
не відати про тлінність, ні про берег.
Я мушу стати учнем дня нового —
він розповість, як сонце отруїли,
до ночі підведе, зімкне повіки…
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.