* * *
Ядучий дим і жебраки вокзалів,
Масний асфальт, замащене життя.
Ми іншого й не знаєм до пуття;
Ні чистих рік, ні слів, ні ідеалів…
Замість грибних — кислотні ллють дощі,
Замість роси — пилюка на сорочку.
Помітили, що зникли вже хрущі,
І не гудуть в шевченковім садочку?
Понуро йдемо в жовту осінь ми,
Покірно ждемо сизої зими.
А я радію — не люблю громи.
Хай прийде сніг у білому суцвітті,
Накриє срам земної наготи.
Як найбіліше з білого на світі,
Як еталон самої чистоти!
1993 р.
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.