* * *
Попелилося сонце на прузі,
Попелилося серце (чи хтозна?)
Як ішла ти в оточенні друзів,
Мовчазна і на диво серйозна.
Відступив, поступився, затнувся,
Скільки літ я тебе не торкаюсь!
Відступився, пустився, зігнувся.
От і нині комусь поступаюсь…
Пам’ятаєш: багаття між луків,
І вино і заквітчана постіль,
Шал любові, і губи і руки,
І цвіркун, і безмежжя, і простір…
Пам’ятаєш… докори, образи,
І підозри і кпинів уколи.
Ти мене розлюбила не зразу,
Я тебе, не надійся — ніколи.
Знаю, знаю: недужий, небравий,
Неласкавий, нелагідний, грубий,
Неправдивий, нечесний, неправий…
(Пам’ятаєш багаття і губи?)
І стояв я чужий і нічийний,
І на тебе дивився, сторонню…
Тільки погляд метнула нищівний,
Наче постріл контрольний у скроню…
2004 р.
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.