ТАМ, ДЕ ТОПОЛІ
Гадав я: забуто — прожито,
Занесено десь по воді.
Та в полі, де скошене жито,
Тополі стоять, як тоді.
Гадав я, що біла лілея
Полишила серце моє,
Але тополина алея
Спокою мені не дає.
Вона мені знов усміхалась,
У тінь свою вабила знов.
Неначе нічого не сталось
І ще не зів’яла любов.
Неначе наблизиться вечір,
Ти вийдеш, тамуючи дух.
Тополі нам тихо на плечі
Опустять свій лагідний пух.
Неначе загоїлась ранка
І ще не зів’яла любов.
Я бачу їх завжди щоранку,
А потім щовечора знов.
1980 р
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.