„ЕКШН”
Мерзну в обіймах смішних цариць,
Фей сухоребрих пітьми і світла.
Падаю в твань і мене горілиць
Шпарять крізь шугу, ведуть зі світу.
Шпарко по ліктях шмагає гілля,
Наче крилята — телесиків гуси.
Киш, навіжені! Гайда, гиля!
Я ж не назавжди, ще повернуся.
Чоботи місять багно калабань.
Кришиться лід і мов пазурі — в небо.
Капнуло кров’ю на золото бань.
Полиск у вічі. Болить. Не треба…
Шуга за коміром тисне, мов кляп.
Скалки на грудях: дзелень, як медалі.
Це означає, що я ще не вкляк,
Можна мене шматувати далі.
Я не заплачу, всетерплячий віл.
Волю волам! — не гукну спроквола.
Волі моєї дрімає ще звір.
Крига моя не волає, гола.
Голо — прозора і нудно — пісна.
Варт розтопити, та де огнище?
Господи, як запізнилась весна!
Треба виборсуватись на вище.
До суходолу — змокрів увесь.
Висотав жили цей бісів „екшн”.
Травень насущний дай нам днесь.
А далі літо
І буде легше…
2005 р.
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.