СМЕРТЬ КОЗИ
Посилає якось Ганька
Чоловіка Василя:
— Відведи козу до цапа‚
Що в Миколи — коваля.
— Ось десятка‚ Та дивися‚
Щоб усе було як слід!
А дорога до Миколи
Повз чайну. Василь услід
За козою чимчикує.
А з чайної вже луна:
— Завертай сюди‚ друзяко!
Він козу до паркана
Притинає і десятку
Пропиває в бісів крик.
Повертається додому.
Ганьці: — Все в порядку… шик!
Кілька днів минає. Знову
Кличе Ганька Василя:
— Щось не те воно з козою.
Поведи до коваля!
Тут пояснювати зайве‚
Що до цапа знов коза
Не дійшла і від чайної
Повернулася назад.
Так не раз вона ходила
З Василем (хоч не пила)
До чайної поки‚ бідна‚
Богу душу не віддала!
Плаче Ганька за козою.
Тут приносить чорт куму:
— А чого це‚– каже‚– кумо‚
У чайній‚ я не пойму‚
— Кум Василь співа‚ гуляє
Із п’яницями всіма‚
А коза біля паркану
Бідна мекає сама?
— Те не раз я помічала!
— Все‚– Василь зітха‚– капкан!
Тут таке розпочалося:
Ураган‚ тайфун‚ вулкан!
— Ти п’яниця‚ бовдур‚ ледар!
Гнівна жінка аж пашить.
— Як мені‚ нещасній‚ бути?
З ким мені на світі жить?
Йди з очей‚ гіркий п’яндило!
Остобісів ти мені!
Й навіть спати постелила
Василю на тапчані.
Так минає тиждень‚ другий…
Спить Василь „у вигнанні”
Коли чує — кличе Ганька!
— Йди‚ бо холодно мені…
— Що‚– питається спросоння‚–
Вже минулася гроза?
— А ти хтів щоби умерла
Теж і я‚ як та коза?!
Червень 2003р.
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.