ЗУБИ
Баба з дідом у постелі
Згадують колишнє…
Як ходили‚ як кохали‚
Як буяли вишні…
— Пам’ятаєш‚– каже баба‚
— Як на вечорницях
Ти любив мене погладить
Нишком по сідницях!
А тепер і не погладиш‚
І не приголубиш.
Може ти мій буркотуне‚
Вже мене не любиш?
Крекче дід і бабу гладить‚
Та цвіте і мліє;
— Ох‚ літа ви незабутні‚
Роки молодії!
А згадай; як з вечорниців
Повертались лужком —
Ти любив мене поцьомать
Десь отут‚ за вушком!
Дід ще дужче крекче й стоне‚
Та за вушком цьома!
— Досить спогадів‚ старенька!
Спи вже‚ та й по всьому!
Але та його не слуха.
— А було‚ Андрійку‚
Ти любив мене вкусити
Отуто‚ за шийку!
Дід підводиться з постелі‚
Бгає скрушно губи.
— Ти куди? — питає баба.
— Та! Піду по зуби!
Травень 2003
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.