СІЧНЕВОЇ НОЧІ
Надворі ніч.
Назавтра знов дорога.
А місяць, наче срібний.
I сіре небо біліє
Від того сяйва.
Жовтушнi ліхтарі злостяться,
Блимають розгублено,
Раді заснути до наступного вечора.
Дивлюсь на цей світ,
Мовчу, притискаючись обличчям
До холодної шибки,
За якою байдужий місяць.
Мовчу, слухаю легковажну пісеньку,
Гублю себе i відчуваю,
Як нестримно, страшно,
Зберігаючи ламiнарнiсть руху,
Спливає час,
Вистукує в моїх скронях,
Не залишаючи надiї.
То не так уже й кепсько,
Бо втрачаючи останню надiю,
Отримуємо почуття впевненості,
З якого народжується надiя.
***
© Сергій Гольдін. Всі права застережені.