Хома Данилець

* * *

Не заспокоїтись тобі. За сизим небом
горить ніким не бачена зоря.
І дощ гуляє пальцями по степу,
по зморшклій шкірі дідугана-дня, —
калатає по клавішам коріння,
лягає мікроплесом комусь в слід
і тягнеться крізь грунт туди, де вільно
процідиться крізь прошарки порід.
Зовсім як ми. Крізь глину невідомих,
ніким не передбачених подій.
Навчись з нічого карбувати слово,
ліпить із згадок полотно надій,
і кутатись у нього, коли важко.
Хай дощ розгладить зболене лице.
Не заспокоїтись тобі. Колишню ласку
розписано нездалим олівцем.

***

Джерело: Едуард Рахімкулов