НАД КАЛАМУТНОЮ ВОДОЮ

Над каламутною водою
    стою в задумі,
Уся моя душа, здається,
    втонула в шумі.

Глухо об берег хвиля плеще
    та в камінь б'ється,
І однотонна якась дума
    в хвилях несеться.

Ріко співуча! Кілько в тобі
    болісних стонів!
Кілько в тобі за душу рвучих
    тихих півтонів.

З далеких гір летиш в долину
    бистро, нестримно,
Тебе не спинять у дорозі
    спека, ні зимно.

В негоду сплав береш на плечі
    з ялиць високих
Та несеш скорим хвилі ходом
    у світ широкий.

І по дорозі думу мрієш
    про сині гори,
Про Довбушеві горді стіни
    та темні бори.

А я над твоїми водами
    стою в задумі,
Уся моя душа втонула
    у твому шумі…

Та бачиться мені однака
    судьба з тобою:
Як сплав, в негоду й моє щастя
    пішло з водою…

***