Джордж Ґордон БАЙРОН (в перекладі Д. Загула)

МАЗЕПА

X

Вперед, вперед! Скажений рух,—
Куди — не бачив я нічого…
Від бігу дикого, прудкого
У мене в грудях сперло дух…
Помалу никли ночі тіні,
А кінь летів, увесь у піні.
Останній звук із уст людських,
Як я помчав від ворогів,
Був дикий, невгамовний сміх
З юрби зухвалих гайдуків,
Що з вітром долетів крізь темінь.
Я рвучко голову підвів —
На кінській шиї тріснув ремінь,
Що горло зв'язував мені —
Я обернувся на коні
І їм прокляття прохрипів…
Але ж за тупотом копит
Мій крик до них не долетів.
Досадно, прикро!.. Я ж хотів
За глум той глумом відплатить!
Від брами замку я й цеглинки,
Ні камінця не залишив,
З містка також ні деревинки,
А в квітнику ні стебелинки,
В покою, де стояв камін.
Окрім трави на рештці стін,
І ви, йдучи повз тих руїн,
Фортеці б навіть не вгадали…
Ті башти весело палали!
І з тріскотом зубчастих стін,
Що проти помсти не вціліли,
З дахів, що вуглям обгоріли,
Мабуть, не снилось там нікому,
Спливав свинця гарячий плин.
Коли від них лихого дня
Помчав я швидше блиску, грому,
На згубу пущений в поля,—
Що прийде день і я вернусь
З десятком тисяч верхових
І за ганьбу свою помщусь,
І дяку графові складу
На тих зухвалих дворових —
За негостинну ту їзду.
Вони пекельний жарт зо мною
Собі заграли того дня,
Як віддали мене на волю
Палкого, дикого коня,
Прип'явши туго ремінцями
До вкритих піною боків…
Та потім я і їм тим самим
Пекельним жартом відповів.
За все приходить час відплати,—
Зумій лиш час підстерегти!
Ніхто не зможе утікти,
Як серце месника завзяте
Шукає засобів до мсти.

* * *