Джордж Ґордон БАЙРОН (в перекладі Д. Загула)

МАЗЕПА

VI

Ми бачились… Ми зустрічались…
А я дивився — і зідхав —
Вона й слівцем не обізвалась,
Та відповідь її я мав
Є тисячі таких знаків —
Ми й описати їх не можем
Рядками зрозумілих слів,
Хоч їх і чув, і бачив кожен —
Вони таємно з серця йдуть,
Хвилюють радощами грудь,
І з обопільного стремління
Росте німе порозуміння,
Що з іскор — проблисків думок —
Вогнистий зв'язує шнурок;
Це несвідоме поєднання —
І ми ніколи не збагнем,
Як раптом іскорка кохання
Шаленим вибухне вогнем.
За нею стежив я здаля,
Зідхав, дививсь і плакав я,
Аж доки нас удвох звели,—
І відтоді здибались ми
Без підозріння… Я мовчав,
Я тільки млів, не признавався,
Язик тремтливо завмирав
І голос на вуста зривався,
Аж доки не прийшла пора!..
Є беззмістовна, глупа гра,
Що то за нею завше в нас
Лінивий коротали час
В цю гру — забув, як звать її,—
Якось-то довелось мені
Заграти з нею… Та не знав я,
Чи вигравав, чи програвав я,
Бо я вже й тим щасливий був,
Що близько бачив, близько чув
Істоту, що її кохав я…
Так ревно я її беріг
(Коли б так нас цієї ночі!),
Аж доки враз не спостеріг
Задумою сповиті очі —
Ні щастя, ні невдача в грі
Вже не цікавили її…
Вона же грала без кінця,
Немов прибита до стільця,
Хоч довго не щастило їй.
І щось такого було в ній,
Від чого зрозумів я враз,
Що тут не слід губить надій.
І в мене мова полилась,
Якась нескладна й без прикрас,
А слухала вона мене…
Хіба ж те серце крижане?
Доволі й цього вже мені!
Хто слухав раз подібну мову,
Послуха знову… Перше «ні»
Ще не говорить про відмову.

* * *