Джордж Ґордон БАЙРОН (в перекладі Д. Загула)

МАЗЕПА

V

Красунь-юнак я був тоді…
Тепер, коли вже сімдесятий
Мені минув, не гріх сказати,
Що в дні юнацтва золоті,
Бувало, кожного вельможу,
З мужів, чи хлопців, переможу
У всій привабній марноті.
Я ж був веселий і стрункий —
І вигляд мій не був такий
Поморщений, як ось тепер,—
То час війни й турботи стер
З обличчя душу, що негодні б
Мене вже й родичі пізнать,
Коли б могли моє сьогодні
З моїми учора порівнять.
Але ж колишніх рис моїх
Іще раніше я позбувся,
Аніж суворий вік торкнувся
Рукою старости до їх.
Літа, як бачте, не вгасили
В мені ні мужности, ні сили,
А то вночі з-під цих гілок,
Під чорним небом без зірок
Я б не розказував казок…
Та далі вже… Терези стан —
Він наче й тут передо мною,
Біжить до мене під каштан… —
Я бачу скрізь її живою,
А все-таки я не знайду
Ні барв, ні образів, ні слів,
Щоб змалювати ним оту,
Яку так палко я любив.
В її очах був східній жар —
Сусідство турків та татар
Змішало польську кров… Ті очі
Були чорніш цієї ночі,
Ще й з променем таким прекрасним,
Мов ніжний блиск молодика,—
Глибокі й вогкі як ріка —
Вони втопали в сяйві власнім.
В них море туги і вогню —
Мов очі мучениці-жертви,
Що дивиться на блиск в раю
І бачить радощі і в смерті.
Погідне і ясне чоло,
Мов літнє озеро, було,
Що в ньому навіть сонце з неба
Милується само на себе.
А щічки й рот… Та шкода й мови!..
Кохав колись — і нині теж —
Вогонь подібної любови
В добрі і злі не знає меж.
Бо що для неї злість і гнів?
А мрія серця, нам на зло,
Не гасне й до старечих днів,
Як це з Мазепою було…

* * *