Йосип БРОДСЬКИЙ (в перекладі В. Ляшкевича)

POST AETATEM NOSTRAM

ХІI

Грек, вирішивши перейти кордон,
просторий роздобув мішок і потім
в кварталах біля ринку упіймав
котів дванадцять (найчорніших), — з цим
шкрябливим теплим й м'явкаючим клунком
вночі прибув він в прикордонний ліс.

Світив в безсонні місяць, як завжди
він в липні світить. Пси сторожеві,
зливаючись, заповнили міжгір'я
тужливим хором: в клунку перестали
скандалити принишклі враз коти.
І мовив тихо грек: "В годину добру.

Афіна, не покинь мене. Ступай
поперед мене", далі вже про себе:
"По цей кордону бік я відпущу
всього лиш шість котів й ніяк не більше".
Собака не залізе на сосну.
Що до солдат — солдати забобонні.

І вийшло все найкращим чином: місяць,
коти, собаки, забобони, сосни —
весь механізм відпрацював.

     Він здерся

на перевал. Та в мить, коли уже
ногою заступав в державу іншу,
він виявив оте, що упустив:

Оглянувшись назад, побачив море.

Воно лежало глибоко внизу.

Людина на відміну від тварини
покинути спроможна те, що любить
(щоб від тварини чимось відрізнитись!)
Та, як слюна собача, видають
його тваринну сутність сльози:
"О, Талласса!.." ^*

  Та у страшнім сім світі

стовбичити так довго на виду,
на перевалі, в місячному світлі
розвага для мішені.

Взявши ношу,

він обережно двинув далі, вниз,
в глиб континенту: і вставав назустріч

ялинний гребінь замість горизонту.

1970

________________
^* Талласса — море (грец.).