Степан БАБІЙ

ДО ТЕРНОПОЛЯ

Вклоняюсь тобі,

    давньє місто з тернового поля,

Над плесом,

  що синьо-глибинно цвіте,

І душам високим людським,

як високим тополям,

Де свіжо-зелене

    перейде колись в золоте.

Земля медоборна —

  до щедрого хліба і солі.

Десь там і мої

 заплелися русяві стежки,

Що їх розстеляла

 солодка й гірка наша доля:

в лавровому листі

   тернові ховали вінки.

***