Микола ВОРОНИЙ

СТАРЕ МІСТО

Тумани, тумани над містом пливуть,
    Як хвилі гойдаються сонні…
І клаптями тануть, і лавою йдуть
        Такі монотонні…

Завис олив'яний, імлистий тягар,
    Немов перегонна отара,
І давить, і тисне,— і хвиль його хмар
        Снується примара…

Зі сну потягаючись, вийшов і став
    Над містом козак величезний,
Немов Остряниця або Святослав,—
        Старезний, старезний.

Чуб довгий послався йому на жупан
    І хвилями вус розпустився…
Стоїть, поглядає мов сич дідуган,
        Чолом похилився.

Щось ніби знайоме в тім образі є —
    Завзяте, міцне, бунтівниче…
Щось інше на вигляд, а рідне, своє…
        Лице робітниче!

У млі потопають доми, димарі,
    Як витвори злої омани,
І сунуться, сунуться тихо в горі
        Тумани… тумани…

1912