Микола ВОРОНИЙ

РУБІНИ

Одкриваються рани —

Давні рани, нудьгою роз'ятрені знов…
І червону, гарячу мов полум'я, кров

Вже не стримує зілля омани.

Одкриваються рани…

Рани, серця рубіни!

Ви — єдиний той дар, ви — той скарб жебрака,
Що дала йому з ласки кохана рука

На розстанні, в останні хвилини…

Рани, серця рубіни!..

О, рубіни червоні!

А хто ж вам дав багровість і полиск огня?
Моя гордість, ображена гордість моя,

Що тримала мій гнів на припоні.

О, рубіни червоні!..

1911