Марта ТАРНАВСЬКА

ДО САМОТИ

Я вернуся… Не довго нам бути в розстанні.
Скоро в смутку шукатиму радощів знову,
без запросин прийду, коли промені ранні
поведуть мене в гори на тиху розмову.

Ти простиш, але я — непокірна і горда —
мов апостол Христа, відречусь тебе тричі.
Я нестиму тобі і зневагу й погорду,
поки вірність твоя знов мене не покличе.

Утікатиму з гір в гамірливі долини,
щоб щоразу вертатись в покорі до тебе.
Без докорів зустрінеш, мов блудного сина,
і простягнеш окраєць гостинного неба.

1947